Інструменти локальної демократії, наче складові одного цілого: коли один із елементів не працює, то розвиток громади сповільнюється, а іноді – зупиняється.
Автор: Прокопенко Анастасія
КРОКИ ДО ЕФЕКТИВНОСТІ ТА СТАЛОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ІНІЦІАТИВ. Аналітичний звіт
Починаючи з 2014 року в громадах Донецької та Луганської областей спостерігається сплеск громадських ініціатив. Мешканці об’єднувались для вирішення нагальних потреб регіону. Деякі ініціативи були короткотривалі та швидко припиняли своє існування, частина – впроваджує діяльність і сьогодні. Але є значна кількість ініціативних груп, яка впроваджує спільну діяльність досить тривалий час. Найчастіші такі ініціативи не завжди достатньо обізнані у питаннях організаційного розвитку, напрямів роботи та сталого розвитку. Вони реагують на потреби громади у короткостроковій перспективі, але часто лишають без уваги стратегічні комунікації, сталість результатів та розвиток власних компетенцій у темі громадянського суспільства.
Як у Краматорську врятували місцеві ініціативи
Минулого місяця Краматорськ ледь не втратив місцеві ініціативи – один з інструментів місцевої демократії. Лише завдяки наполегливості активістів місцеві ініціативи залишились серед можливостей громади – їх не скасували рішенням сесії міської ради.
Рішення про запровадження в Краматорську місцевих ініціатив депутати ухвалили в грудні 2012 року. Але з того часу цей інструмент не використовувався, саме тому його планували прибрати з переліку регуляторних актів. Лише один раз краматорці спробували скористатись місцевими ініціативами як інструментом локальної демократії. Про цей випадок згадує активістка Світлана Рудь. У 2013 році вона, як представниця місцевого осередку політичної партії «Свобода», звернулась до депутатів міської ради з пропозицією перейменувати центральну площу Краматорська – замість ім. Леніна на ім. Шевченка.
«Наскільки мені відомо, з того часу ніхто більше цього не робив, не скористався механізмом місцевих ініціатив, – згадує Світлана Рудь. – Процедури ми повністю дотрималися. Рішення виносилося на сесію. Я особисто презентувала його на сесії у своєму виступі». Але депутати тоді ідеї з перейменуванням площі не сприйняли та проголосували проти.
«Невикористання Місцевих ініціатив з 2012 року говорить не про неефективність цього інструменту місцевої демократії, а скоріше, про незнання людей, як їм користуватися», – запевняє секретар Громадської ради Краматорська Юлія Володченко, яка активно узялась за відстоювання місцевих ініціатив як інструменту потрібного Краматорську. Юлія Володченко – членкиня робочої групи з моніторингу та перегляду чинних регуляторних актів, прийнятих на території Краматорської територіальної громади.
У серпні поточного року відбулось засідання робочої групи, після якого на сайті міськради оприлюднили проєкт рішення про втрату чинності положення про місцеві ініціативи. Це питання мало бути винесене на вересневу сесію міської ради. Саме тому Юлія Володченко звернулась до голови депутатської комісії, яка опікується цими питаннями, з доводами, чому не варто позбуватись місцевих ініціатив.
Мала такі аргументи: це положення розкриває зміст та механізм одного зі способів участі жителів міста Краматорська у прийнятті рішень, тобто місцеві ініціативи є інструментом місцевої демократії. Положення «Про місцеві ініціативи в Краматорську» розміщене на сайті міської ради у розділі «Відкритість – Впливай», поруч з Е-петиціями, Громадським бюджетом та Громадською експертизою. Місцеві ініціативи є унікальним інструментом. Його часто порівнюють з Е-петиціями, але різниця є, і вона суттєва. Якщо коротко – то це різна локалізація проблеми, яку намагаються вирішити місцеві жителі, використовуючи інструменти місцевої демократії.
У Статуті територіальної громади місцеві ініціативи визначені як одна з форм здійснення жителями права на місцеве самоврядування. В Україні існує багато рейтингів, проведення яких ініціюють і фінансують міжнародні донори. Показники цих рейтингів є важливими для визначення цими донорами можливості заключати партнерські відносини або надавати технічну допомогу громадам. Місцеві ініціативи – один з показників для розрахунку Індексу демократичності міст.
«Дуже не хотілось би, щоб Краматорськ втратив позиції в цьому рейтингу через знищення Місцевих ініціатив, яке відбувається, скоріш за все, через однобоке оцінювання положення «Про місцеві ініціативи в Краматорську» як регуляторного акту, але без урахування його важливості, особливостей та впливу як інструмента місцевої демократії на розвиток громадянського суспільства», – зазначила у своєму листі Юлія Володченко
Питання збереження місцевих ініціатив розглянули також на позачерговому засіданні Громадської ради. Вирішили звернутись до виконкому та міської ради з проханням зберегти в Краматорську цей важливий інструмент місцевої демократії. Активно почали інформувати про процеси ,які відбуваються, через соціальні мережі. Про загрози місцевим ініціативам та про важливість ініціатив як інструменту місцевої демократії написали в Фейсбуці Юлія Володченко, на сторінці Громадської ради, доєдналась також ГО «Точка доступу».
Громадська організація «Точка доступу» назвала тривожним дзвінком та кроком назад намагання залишити Краматорськ без місцевих ініціатив. Пріоритетним напрямом діяльності ГО «Точка доступу» є розбудова громадянського суспільства, підвищення обізнаності громадян щодо інструментів участі та демократії в дії. Саме тому вони підключились до процесів відстоювання місцевих ініціатив. Ось так «Точка доступу» пояснювала необхідність їх збереження: Право подавати місцеві ініціативи мешканцями територіальних громад закріплено в Законі “Про місцеве самоврядування”. За допомогою місцевої ініціативи жителі мають право ініціювати розгляд у місцевій раді будь-якого важливого для громадян проєкту рішення або питання, яке належить до компетенції органів місцевого самоврядування. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участі членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
Врятовані ініціативи Активність громадськості вплинула на депутатів. Під час засідання постійної комісії з питань законності, яке передувало сесії, проєкт рішення про скасування місцевих ініціатив, зняли з порядку денного. Таким чином місцеві ініціативи залишились актуальними. «Проєкт рішення вдалося скасувати, і таким чином врятувати місцеві ініціативи. Але відповідні висновки громадськість зробила. І оскільки основною причиною неподання місцевих ініціатив є необізнаність жителів Краматорська, як нею користуватись, то першим кроком щодо підвищення її ефективності – буде інформування населення щодо правил використання цього інструменту», – зазначила Юлія Володченко.
Який механізм зручніше ГО «Точка доступу» включилась у процес інформування та просвіти мешканців та мешканок про використання інструментів участі, в тому числі і місцевих ініціатив. Розробили презентацію, де доступною мовою роз’яснюють та надають алгоритм, яким чином можна і варто користатись місцевими ініціативами. Готові й надалі продовжити та активізувати роз’яснювальну роботу щодо використання місцевих ініціатив.
“Як інструмент локальної демократії місцеві ініціативи часто плутають з електронними петиціями. Але це зовсім різні речі,” – пояснює керівниця ГО «Точка доступу» Анастасія Прокопенко. Електронну петицію може подати будь-яка людина, зібрати необхідну кількість підписів (у Краматорську не менше 250 підписів) та чекати рішення від місцевої ради з приводу питання, яке піднімає петиція. У такому випадку проєкт рішення готує відповідний структурний підрозділ міської ради. У випадку з місцевими ініціативами діє інший алгоритм. Подати місцеву ініціативу може політична партія, громадська організація, орган самоорганізації населення або навіть просто людина, але пропозиція має бути оформлена як проєкт рішення. Це більш фаховий підхід, – запевняє Анастасія Прокопенко.
Депутатська комісія розглядає не ідею, а уже готовий до голосування проєкт рішення. Тобто такий шлях складніший, аніж подати електронну петицію. «Для кожної ситуації можна обирати той механізм місцевої демократії, який більш зручний та дієвіший, – каже фахівчиня. – Саме тому ГО «Точка доступу» готова навчати людей користуватись такими можливостями». Юлія Володченко уже налаштовує громадськість подати місцеву ініціативу для вирішення певного питання, аби «відкатати» процедуру, розібратись з підводними каменями і врешті решт зрозуміти, як усе працює».
Источник: https://acmc.ua/yak-u-kramatorsku-vryatuvaly-misczevi-inicziatyvy/?fbclid=IwAR2ZmKHflReGqXRDaRts0UKel2-mbz-PQ-dklBb_F4vmQ9kAX5n5fpVgIO4
© АКМЦ
Культурне дозвілля – згуртоване населення
Чи може успішний приклад одного села з населенням 85 осіб стати мотивуючим поштовхом для розвитку всієї громади?
Знайомтеся – це село Петрівка, Лозно-Олександрівська громада на Луганщині. Саме тут реалізація одного проєкту стимулює на масштабніші зміни та розвиток, сприяє згуртованості та покращює життя всієї громади.
Партнерство. Ідея проєкту, що мав успішну реалізацію і став мотивуючим прикладом для подальших ініціатив, полягала у купівлі сучасного музичного обладнання для сільського клубу у селі Петрівка Лозно-Олександрівської громади. Нині у Петрівському сільському клубі є одне з найкращого і найпотужнішого обладнання з усієї території громади. Петрівський СК став не просто закладом, а справжнім осередком культурного життя, цікавого та змістовного дозвілля мешканців різних вікових категорій, репетиційною базою учасників художньої самодіяльності Лозно-Олександрівського СБК, втіливши у собі ту мету і очікувані результати, до яких прагнула вся команда, що брала участь у написанні та реалізації цього мініпроєкту.
Уроки і висновки. Помилково вважати, що для втілення проєкту потрібні великі міста, багато людей і масштабність у кожному прояві. Не слід також чекати, що хтось зробить це за нас! Головне – це бажання, ідея, ініціативність та готовність до наполегливої командної роботи. Чудовий приклад, коли реалізація невеликого, але такого важливого для малочисельного села Петрівка мініпроєкту, відкрила нові перспективи для всієї громади, посприявши соціальній згуртованості людей. Клубні установи, зокрема, будинки культури та сільські клуби є головними осередками, навколо яких вирує цікаве культурне життя у сільській місцевості. Сьогодні на базі будинку культури у Петрівці функціонують різноманітні гуртки, клуби за інтересами й аматорські об’єднання для різновікових груп населення. Завдяки реалізації ініціативи у партнерстві з представниками ОМС та містянами клуб із сучасним музичним обладнанням є майданчиком для проведення яскравих свят, цікавого дозвілля та творчого розвитку не тільки жителів села Петрівка, а й загалом для Лозно-Олександрівської громади. Надалі матеріально-технічне забезпечення та апаратуру сільського клубу планується вдосконалювати та розширювати додатковим сучасним музичним обладнанням, музичними інструментами, оргтехнікою, збільшуючи їх кількість та створюючи сприятливі умови для дозвілля жителів.
Ефект для громади. Справжня трансформація відбувається у Лозно-Олександрівської громаді, молодь активно долучається до розбудови, генерує ідеї та втілює їх у життя. Секрет успіху – вмотивованість, ініціативність та небайдужість місцевих жителів, а також активна підтримка з боку місцевої влади. Перший проєкт, що мав успішну реалізацію торік, став мотивуючим прикладом для подальшого розвитку громади. Протягом року у плідному партнерстві з активістами, представниками місцевого самоврядування та місцевими жителями було успішно реалізовано вже п’ять проєктів та ініціатив, що істотно підвищили рівень комфорту та безпеки, а головне – сприяли згуртованості громади. Ефект змін, який вже відчувають містяни, – кращий мотиватор, наразі у розробці ще 10 проєктів, які плануються до втілення протягом року.
Матеріал підготований у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Здорова нація – сильна Україна
З маленьких кроків починається великий шлях! І на цьому шляху для втілення ініціатив, що сприяють розбудові міста, цілої громади та покращенню комфорту мешканців, не стане перешкодою навіть розташування на «лінії зіткнення».
Знайомтеся — невеличке містечко Красногорівка Мар‘їнської міської громади Покровського району, що на Донеччині, у якому нині триває облаштування центрального осередку дозвілля мешканців – парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка.
Партнерство. У Красногорівці є парк культури та відпочинку імені Т.Г. Шевченка. З початком збройного конфлікту на сході України головне місце дозвілля містян стало занедбаним. Але зараз парком вже можна пишатися, бо втілення ініціатив дозволило перетворити його в осередок цікавого дозвілля на свіжому повітрі для жителів різних вікових категорій. Першою ініціативою, яка дала поштовх розвитку парку у Красногорівці, стало облаштування спортивного майданчика з сучасними тренажерами для занять спортом на свіжому повітрі. Нині всі мешканці та мешканки можуть займатися спортом, вдосконалювати фізичне виховання дітей та молоді, організовувати якісне дозвілля з однолітками та батьками, що сприяє посиленню соціальною згуртованості. Уроки і висновки
Участь громадськості у розвитку міста завжди безцінна. Саме у спільній роботі втілюються проєкти, що покращують життя громади. Завдяки реалізації грантових програм, активній участі містян, представників ВЦА та фінансової підтримки канадського мецената Стіва Кауфмана громадська організація «Наше Відродження – Донбас Україна» підхопила ініціативу розвитку парку, завдяки чому на його території з‘явилася сучасна зона відпочинку «Дивосвіт», де для всіх відвідувачів, окрім спортивного майданчику з безпечним покриттям, є зона відпочинку із затишними альтанками, є ігрові тенісні столи, а також дитячий майданчик. Кілька місяців жителі містечка брали участь у суботниках, разом прибирали парк та встановлювали закуплене обладнання. Активна молодь міста організувала екологічну акцію «Мураха – фест», аби прибрати сміття та розчистити зону відпочинку. Така ініціативність та завзятість у Красногорівці є чудовим прикладом згуртованості та єдності у розбудові міста.
Ефект для громади. Розвиток парку культури у Красногорівці поєднує в собі три найважливіші складові: соціальну, екологічну та інфраструктурну. Створення рекреаційної зони вирішило проблему відсутності необхідної інфраструктури для відпочинку та дозвілля красногорівців, дозволило зберегти у парку зелену зону та сприяло тому, що місцеві жителі згуртувалися та власноруч привели до ладу парк. Саме такі прояви соціальної взаємодії, єдності та згуртованості є умовою для того, аби громадяни брали активну участь у житті свого міста. Красногорівці зберегли територію парку та зробили її зручнішою, сучасною, а головне – затишною для активного відпочинку та занять спортом на свіжому повітрі.
Матеріал підготований у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Шкільний медіа-центр
Як розповісти всім про свої успіхи і досягнення, поділитися планами на майбутнє або просто підняти настрій творчими здобутками? Саме таку соціально важливу роль сьогодні відіграють медіа-центри, де готується відео-контент для соціальних мереж та каналів.
Нині маленькі села – це не провінції великих міст, як було до реформи децентралізації, а вмотивовані, сильні, активні спільноти, в яких люди хочуть працювати, реалізовувати потенціал, зростати та розвивати свою громаду. Знайомтеся – село Гранітне Мирненської об’єднаної громади Волноваського району. Село розташоване неподалік міста Волноваха на Донеччині. Відмінною особливістю є те, що населений пункт розташований на правому березі річки Кальміус, яка зараз фактично є «лінією зіткнення» між підконтрольними та непідконтрольними уряду України територіями.
Завдяки грантовим коштам та ініціативності мешканців нині у Гранітному, а саме у місцевій школі, працює сучасний медіа-центр.
Партнерство. Історія дружби та співпраці школи у селі Гранітне та громадської організації «Істок» з м. Маріуполь давня та плідна. Одним із здобутків такого партнерства є сучасний шкільний медіа-центр та власний YouTube канал Granit TV. Поштовхом для облаштування медіа-центру у школі стала ізоляція – спочатку викликана загостренням ситуації на сході України, а потім вже карантинними обмеженнями, коли батьки не мали фізичного доступу до школи. Так у представників-активістів ГО «Істок» виникла ідея створення сучасного шкільного центру з виготовлення відео-контенту – відео-звітів, мініфільмів, роликів про навчання та творчість учнів та учениць у стінах школи. Уроки і висновки
Село Гранітне розташоване за п’ять кілометрів від «лінії зіткнення». Ізоляція та обстріли, які не припинялися протягом шести років, негативно впливають на ментальне та фізичне здоров’я населення. Тривалий час жителів села та дітей ізолювали інформаційно та фізично через відсутність транспорту, електроенергії та мобільного зв’язку. Створення відеоконтенту на соціально важливі теми (наприклад, психічне здоров’я, ризик мін, безпека дорожнього руху, здоровий спосіб життя, соціальні послуги в громаді, медіаграмотність тощо) зможе впливати на молодих людей набагато ефективніше, ніж лекції, бесіди чи листівки, а також зможе привернути увагу до проблем у співтоваристві влади та представників громад.
Ефект для громади. Проєкт було успішно реалізовано, наразі медіа-центр працює. Активну участь у створенні роликів беруть учні школи, керівництво закладу та вчителі.
У межах проєкту були придбані:● відеокамера Go Pro; ● цифровий фотоапарат; ● кільцева лампа для блогінгу; ● мікрофон; ● стабілізатор для відеозйомки; ● кольоровий принтер; ● ноутбук та роутер
Матеріал підготований у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
У Соледарі у дітей формують навички безпечної поведінки, використовуючи гаджети та 3D-принтер
Уроки безпеки за новими стандартами проходять у школах Соледару. Замість звичайних лекцій дітям показують, як працює пожежна машина та розповідають, як діяти під час надзвичайної ситуації. Також вони грають в інтерактивну вікторину. Третьокласник Артем Гаврильченко вперше на такому занятті. Каже, не очікував, що буде настільки цікаво і зрозуміло.
«Я не очікував того, що буде пряма презентація того, як воно працює на самій пожежній машині. Наприклад, той же самий вогнегасник, або пожежні рукави. Мені це дуже сподобалось. Мене це вразило тим, що це було несподівано. Тому що я думав, що нам тут все тільки розповідатимуть. А тут, як кажуть, до всього можна торкнутися. Це класно, адже коли наглядно все показують, стає зрозуміліше, як воно працює. І якщо хтось збирається стати пожежником, то він вже буде знати, як все влаштовано.»
Рятувальники не тільки показали школярам спеціальний автомобіль, а і продемонстрували його можливості з гасіння вогню. Заодно і нагадали, як не допустити пожежі, та що робити, коли вже загорілося. Це дуже важливо, адже через дитячу безпечність, нерідко трапляються складні пожежі, каже головний інспектор із запобігання надзвичайним ситуаціям Бахмутського районного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій Станіслав Балдін.
«Робота з дітьми це один з головних напрямків нашої роботи. Навчати цим правилам треба з малого віку. Бо вони таким чином запам’ятовують елементарні правила, які зможуть використовувати. Спілкуватися з дітьми нелегко, бо вони ще не повністю розуміють правильність своїх дій і на завжди розуміють наслідки порушень правил пожежної безпеки.»
Також дітям запропонували он-лайн вікторину. Отримували питання та давали відповіді діти за допомоги планшетів. Також Старшокласники за допомоги спеціальних програм намалювали деталі для пожежних і рятувальних машин. Коли їх роздрукують на власному 3D-принтері, малеча зможе не тільки зібрати їх, але і грати та нагадувати собі правила пожежної безпеки. Таку ідею запропонувала місцева вчителька та громадська діячка Наталія Тищук.
«Засоби, якими зараз ми дітям розповідаємо про необхідні речі, вже застарілі для їхнього сприйняття. Тому часто їм не дуже цікаво. Саме тому потрібно робити щось нове. І головне потрібно давати їм інструмент для того, щоб вони самостійно створювали для себе ігри на тему безпеки. А не тільки принесли, поклали і забули. Прості бесіди уже не цікаві дітям. І не весь наочний матеріал також сприймається зараз правильно. Діти зараз краще сприймають те, чим вони користуються. Це інтернет, якісь гаджети, це рухливі швидкі ігри. Старшим дітям також не цікаво просто подивитись пожежну машину. Їм потрібно буде проаналізувати, що там всередині, виготовити на принтері ці іграшки, можливо розробити правила. А малеча зможе цим гратися.»
Нові підходи педагогів рятувальники схвалюють. Кажуть, що вперше бачать такий незвичайний підхід вчителів до уроків безпеки.
«Я нещодавно дізнався про таку програму, але я вважаю, що вона буде корисною і позитивно себе проявить. Тому що дитини запам’ятовує інформацію в інших вимірах та мислить іншими категоріями, ніж дорослі. Такі заняття розвивають логіку, і діти вже розуміють не лише те, що не можна бавитись сірниками, а і яку небезпеку це принесе, і як складно буде потім рятувати життя людей.»
Аби втілити цей проект у життя Наталія Тищук написала заявку на міні-грант до ПРООН. Там закупили планшетні комп’ютери і 3D-принтер.
Це не перша ініціатива і не остання, каже вчителька, адже люди потроху стають більш активними і долучаються до такої громадської діяльності.
«У нас є коло однодумців, і активних мешканців міста, які один одному допомагають, відкривають свої соціальні майстерні, де можна звернутися. Ми будемо невдовзі разом виготовляти, так звані, «бібліошпаківні». Тобто наші волонтери разом з дітьми створять декілька таких поличок для книг, і розмістять їх по всьому місту. Такі невеликі спільні активності об’єднують людей. Головне, щоб люди бачили, що від цього є результат», – каже Наталія Тищук.
Соледар місто невелике, тому навіть маленькі інфраструктурні зміни тут відчутні та помітні. Активісти впевнені, що такими невеликими кроками разом вони зможуть змінити якщо не всю інфраструктуру міста, то хоча б покажуть людям, що все залежить від них самих.
Матеріал підготовлений у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Як в селі Орловське, що знаходиться на «лінії зіткнення», покращують життя людей завдяки роботі «Безпечного простору»
Село Орловське, яке належить до Сартанської селищної територіальної громади Маріупольського району, знаходиться поблизу «лінії зіткнення» на сході України. Унаслідок збройного конфлікту, що триває вже багато років, суттєво погіршилося становище села, рівень безпеки та загальний настрій населення.
За словами Валентини Наумович, керівниці громадської організації «Будемо жити» села Орловське, до 2014 року в селі були робочі місця, розвинене сільське господарство, працювало транспортне сполучення з районним центром, молодіжний клуб та різноманітні дитячі гуртки, діти відвідували місцеву школу та дитячий садок, мешканці мали можливість отримати медичну допомогу та «жили повним життям». Тоді у селі проживали більше п’ятисот людей, кількість мешканців постійно збільшувалася.
Після початку збройного конфліктну на сході України життя у селі різко розділилося на «до» та «після». Багато важливих будівель було зруйновано та розібрано, дитячі навчальні заклади закрились і батьки вимушені возити дітей до шкіл в інші села. Переміщення ускладнюється зруйнованим мостом, який також постраждав через бойові дії, та поганими дорогами. Люди відчули себе покинутими та одинокими. У них не залишилося місця для проведення спільних заходів, обговорень та зустрічей, кожен знаходився у власній «шкарлупі», не покидаючи свій двір.
Валентина Наумович проживала і працювала на заводі в Маріуполі, але з початком збройного конфлікту в 2014 році переїхала до села Орловське та пізніше заснувала громадську організацію «Будемо жити» разом із небайдужими місцевими жителями, у яких так само як у неї є «внутрішній порив» робити щось корисне для людей.
Ідея створити «Безпечний простір» для проведення освітніх заходів, надання соціальних, психологічних та культурних послуг виникла у 2020 році та була підтримана ПРООН у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Для створення такого простору була виділена та відремонтована одна з кімнат колишньої сільської бібліотеки.
У приміщенні «Безпечного простору» відбуваються зустрічі мешканців для обговорення нагальних проблем села та планування подальших спільних дій, збираються групи психологічної підтримки, проводяться навчання з безпеки для дітей та дорослих, майстер-класи з пошиву іграшок, медичні працівники з організацій «Лікарі без кордонів» та «Карітас» проводять обстеження та надають допомогу, правові організації надають юридичні консультації, а для людей поважного віку та дітей проводять окремі зустрічі з кіносеансами та спілкуванням.
«Нині завдяки наявності цього приміщення, збільшився «актив» нашої громади. Основні ремонтні роботи проводили фахівці, але дуже багато жителів долучилися на етапі демонтажу, виносу сміття, допомоги підрядникам. Люди почали більше спілкуватися, більше приходити, і якось простіше та вільніше стали жити, вже немає такого сильного страху», – розповідає пані Валентина.
Це був один із перших кроків на шляху підсилення згуртованості людей для впровадження позитивних змін в громаді. Найближчим часом планується розпочати проведення курсів комп’ютерної грамотності на базі «Безпечного простору». Ця ініціатива є гарним прикладом об’єднання людей та підвищення рівня громадської активності для досягнення спільних цілей.
Матеріал підготовлений у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
«Вікно в світ»: як сільський клуб на Луганщині став популярним місцем для дозвілля та відпочинку завдяки мініпроєкту
Селище Новониканорівка – частина Нижньодуванської громади. Віднедавна тут оновили клуб. Цей простір – не лише заклад культури. Для селян це чи не єдине місце зустрічей і без перебільшення – «вікно в світ». Раїса Іванівна Довженко любить тут зустрічатися з односельцями, ділитися новинами, але найбільше полюбляє комп’ютери.
«Ми тут зустрічаємось сусідами. Ми любимо користуватися комп’ютерами, адже вдома ми їх не маємо, а тут можна подивитись, як люди живуть у світі. От сьогодні подивилися виступи наших артистів з Луганщини: на якомусь концерті співали про наш край. Для нас це важливо, бо з села нікуди не виїжджаємо. А тут для нас як вікно в Європу», – говорить пані Раїса.
Анатолій Миколайович Кузьменко у селі живе після того, як вийшов на пенсію. До цього жив і працював у Сєверодонецьку. Тут у Новониканорівці небагато розваг, каже чоловік. Молоді вічно зайняті на роботі у полі, чи їздять на заробітки у Сватово. А в пенсіонерів ходити у гості один до одного немає сил. Тому і збираються тут – у клубі. Анатолій Миколайович знає, що і комп’ютери, і сучасні зручні меблі закупили на грант від ПРООН, що проводився у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Відремонтували клуб власними силами, а він тепер на волонтерських засадах привозить сюди бабусь та дідусів на посиденьки.
«Ми тут і про політику балакаємо, і про життя. Так на вулиці привітаєшся з сусідом, а хто про що думає далі по вулиці і не знаєш. Ба навесні ходити по вулиці та з усіма вітатися немає часу, взимку холодно гуляти по селу. А тут в нас такий осередок, немов центр життя з’явився. Добре, що знайшлися люди, яким небайдуже. Могли ж закрити очі, але – ні, взялися, зробили. Я оце подивився і сам стаю потроху волонтером. Як їду на концерт чи просто в цей бік села, збираю усіх бабусь, підводжу. Звісно грошей не беру. У наш час це називалося просто «добрі справи», а тепер – «волонтерство». Тож і я волонтер. Правда?», – ділиться думками пан Анатолій.
Чоловік каже, що може люди і сиділи б кожен у своїй хаті і нічого не робили, та усіх згуртували складнощі. На власному досвіді люди побачили, що гуртом легше долати кризу, пов’язану з збройним конфліктом на сході України та пандемією COVID-19.
«Бачите – в країні така складна ситуація. Спільні проблеми об’єднують людей. Тож в головах людей щось потихеньку змінюється. Ти допоможеш одному, другому, а третій – допоможе тобі. А сидіти і чекати, коли тобі щось зроблять можна вічно. Треба самим братися за діло!» – впевнений Анатолій.
Керує клубом і організовує культурні акції Тетяна Мамілієва. Жінка каже, що залюбки зустрічає та спілкується з усіма відвідувачами.
«У нас тут і художні колективи місцеві збираються, ставимо концерти, вистави. Приходять до нас і школярі, і дорослі. Дітвора більше грає на комп’ютерах, а дорослим важливіше спілкування один з одним. От заваримо чаю з печивом і ділимося, що в кого болить, чи радістю можемо якоюсь поділитися теж», – каже пані Тетяна.
Заявку на отримання гранту для оновлення клубу написала переселенка з Луганська Наталія Лукащук. Жінка у 2014 році оселилася в Нижній Дуванці, а потім отримала невеликий грант на відкриття власного бізнесу. Згодом зрозуміла, що сидіти і чекати поки хтось змінить життя – це не вихід. І почала розробляти різні проєкти для розвитку інфраструктури у громаді. Серед інших був і клуб в Новониканорівці. За допомоги ПРООН, що надавалася у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру, тут закупили нові комп’ютери, столи, стільці, шафи та зручні дивани.
«Коли ми почали цей проєкт, в людей була велика доля недовіри. Казали, такого не може бути. Вартість усього цього близько 80 тисяч гривень. Тобто це значні кошти для такого невеликого села. За останні роки, коли я тут працюю, не вкладалися такі кошти у розвиток села. І коли ми підняли цю тему, щоб на ці кошти спробувати створити те, що зможемо, люди казали, що такого не буває. Так просто не дають гроші. І коли вже прийшли перші меблі, коли ми отримали ці комп’ютери, коли це все зібрали, постало питання про хоча б косметичний ремонт. І ось тут люди самі активізувались і власноруч зробили ремонт: фарбували підлогу та шпаклювали стіни. Тобто люди можуть бути активними і робити спільну справу. Головне показати приклад і дати поштовх», – каже авторка проєкту Наталія Лукащук.
Пані Наталя впевнена, що такі проєкти згуртовують громаду, люди починають вірити у власні сили, в них виникає ентузіазм і бажання змінювати громаду і власне життя. Зараз вона разом з іншими активістами розробляє інші амбітні проєкти для відновлення і розвитку місцевої інфраструктури.
Матеріал підготовлений у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
У селищі Красноріченське, що на Луганщині, покращують якість соціальних послуг для людей поважного віку
Селище Красноріченське віднедавна стало центром територіальної громади. Разом із децентралізацією прийшло й чимало обов’язків, одним із яких є допомога людям похилого віку. Саме тому у центрі соціальних послуг Красноріченської громади було розширено перелік послуг для одиноких осіб похилого віку та людей з інвалідністю. Окрім звичайної доставки продуктових та промислових товарів та товарів медичного призначення, чи допомоги по господарству, віднедавна було запроваджено послугу соціальної пральні. Світлана Павлівна Стаднік, розповідає, що можливість отримання послуги соціальної пральні дуже полегшує її життя, адже централізованого водопостачання у селищі немає, тому щоразу доводиться воду носити з колодязя. Та не в кожної людини поважного віку є на це сили.
«У мене, наприклад, нога болить, я не можу. А мені треба взимку в хату занести води. В мене немає таких умов. Ні пральної машинки, ні проведеної води в хату. Соціальна працівниця допомагала, звісно, але як зробили пральню, стало значно легше, і мені, і їй. Я дуже задоволена. Це вона в понеділок мені білизну прала, рушники. Молодці дівчата», –- радіє пані Світлана.
Алла Сєдова – соціальна працівниця. Каже, що пральні машинки, прес та сушарки значно полегшують їхню роботу, і люди відчувають, що про них у громаді піклуються.
«Це дуже корисно, люди всі зраділи, коли їх встановили, і з’явилася така нова послуга. Тому що є такі бабусі, які вже не можуть підняти відро, занести його до будинку та прати самостійно. А тут – ось, будь ласка. Все працює, все нове. І пере добре. Ми приходимо, забираємо речі, перемо їх тут, сушимо, і я відношу чисте», – розповідає пані Алла.
Три пральні машини, прес та сушарки закупили завдяки допомозі ПРООН, наданої у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Окрім того, завдяки сприянню Програми ООН із відновлення та розбудови миру для соціальних працівників придбали новенькі велосипеди, щоб вони могли дістатися до підопічних відділення соціальної допомоги вдома. А для новоствореного соціального офісу придбали нові меблі та комп’ютери, аби фахівці могли оперативніше оформлювати необхідні документи, що значно покращило умови праці та поліпшило якість надання послуг.
Проєкт «Надання якісних соціальних послуг вразливим категоріям жителів громади» написала керівниця місцевого центру соціальних послуг та голова громадської організації «Красноріченська ініціатива» Галина Оридорога. Вона каже, що залучати допомогу міжнародних організацій її спонукало бажання розвивати селище та сприяти створенню безпечних та комфортніших умов проживання для всіх жителів громади.
«Я не замислювалася над тим, страшно чи не страшно. Ми просто працювали, була група однодумців, ми хотіли змін, ми не хотіли зайвої руйнації на території, бо у нас багато об’єктів було зруйновано. І ми хотіли, щоб у нас залишилася прекрасна територія – квітуча земля, бо ми її любимо. І нам хотілося розбудовувати все, що тут є», – ділиться пані Галина.
Пані Галина каже, що спочатку у багатьох жителів громади було чимало ентузіазму, але з часом, коли сформувався осередок активістів, більшість із них відійшли від громадської діяльності, зайнявши позицію спостерігачів. Нині після утворення нової територіальної громади до групи активісток приєднуються інші небайдужі мешканці, громадські організації та ініціативні жителі з сусідніх селищ.
«Створюють нові громадські організації на території громади. І коли торік до нас приєдналися ще три села, звідти нові активісти до нас часто стали звертатися за порадами. Вони приїжджають, ми їх консультуємо, спілкуємося, підказуємо, що і як можна зробити, де шукати підтримку», – продовжує розповідати пані Галина.
Активістка жартує, що після закінчення робочого дня в Центрі надання соціальних послуг в неї починається друга зміна – з розробки проєктів для зміцнення громадської безпеки та соціальної згуртованості та підтримки соціально-економічного відновлення громади. Галина каже, що їй пропонували очолити створений у громаді відділ інвестиційного розвитку, але поки що вона з однодумцями втілюють ініціативи на волонтерських засадах.
Матеріал підготований у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
У Мирнограді запроваджують нові підходи при роботі із дітьми з особливими освітніми потребами
Діти у Мирнограді, що мають особливі освітні потреби, відтепер займаються за новими книжками.
Комплекти спеціальної літератури є у кожному навчальному закладі. Ці книжки дозволяють дітям з порушеннями мовлення навчитися говорити та розуміти мову інших людей. Олеся Супрун виховує сина Максима. Хлопцю вісім років, але він до школи ще не ходить, а навчається в інклюзивній групі дошкільного закладу, бо він тільки вчиться говорити. Завдяки спеціальним книжкам, які нещодавно з’явились у місцевих освітніх закладах, такі діти, як Максимко, можуть комунікувати із співрозмовником та розвивати мовлення.
«Ми тільки починаємо роботу з цими книжками. В силу того, що в мого сина розлад рецептивного мовлення та недовготривала концентрація уваги, робота з книгами взагалі, і такого формату теж, зводиться лише до розглядання ілюстрацій, картинок та невеличких коментарів про них. І це дає результати. Він залюбки розглядає картинки і потім коли бачить ці предмети вдома чи на вулиці, то розуміє що перед ним і для чого це потрібно», — розповідає Олеся Супрун.
«З такими дітьми педагоги переважно працюють індивідуально — проводять корекційно-розвиткові заняття. Але завдяки новим книжкам, які, до речі виготовляють в Україні, маленькі мирноградці вчаться говорити та розуміти мову», — розповідає Наталя Аутка, викладачка-дефектологиня.
«Це такі діти, які швидко втомлюються, в яких є багато когнітивних порушень. Це особлива пам’ять, особливе мовлення, отже вони потребують специфічного навчання. Їм потрібно неодноразово повторювати. Мої учні краще сприймають інформацію візуально. І для них дуже важливо кожне слово підкріплювати малюнками. І завдяки тому, що ця книжка розроблена таким чином, що всю історію можна розкласти малюночками, дитина швидше починає сприймати мовлення, швидше розвивається. Звісно, буває таке, що діти взагалі не говорять, але, завдяки таким заняттям, вони можуть хоча б показати, чого вони хочуть, що їм цікаво тощо».
У Мирнограді працює інклюзивно-ресурсний центр. Тут не лише проводять заняття з дітьми з особливими освітніми потребами, а ще організовують тренінги для вчителів, які працюють в інклюзивних класах, та їхніх асистентів. Їм розповідають про особливості розвитку дітей з певними порушеннями, про форми та методи роботи з ними, а саме, як доносити інформацію таким дітям, як перевіряти засвоєний матеріал. Аби забезпечити належні умови функціонування інклюзії у закладах освіти та якісну підготовку педагогів, які працюють із дітьми з ООП, ініціативна група подала заявку до ПРООН і виграли мінігрант, що проводився у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру, на придбання цієї спеціалізованої літератури.
Для забезпечення конституційного права кожної дитини на освіту у поточному навчальному році у закладах дошкільної освіти міста створено шість інклюзивних груп для дітей з ООП та функціонують сім спеціальних груп, а у закладах загальної середньої освіти для 38 дітей з особливими освітніми потребами — 27 інклюзивних класів. Про це розповіла спеціалістка відділу освіти Мирноградської міськради Лариса Суховерхова.
«Запровадження інклюзивного навчання забезпечує дітям з ООП відповідні їхній віковій категорії рольові моделі поведінки та спілкування в особі однолітків, створює можливості для навчання у реалістичному середовищі, дає змогу підвищувати самооцінку й відчувати себе частинкою цілого, допомагає формувати комунікативні та соціальні навички, розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків. Набуття здоровими дітьми досвіду у спілкуванні з дітьми з певними порушеннями дає можливість опосередкованого виховання доброти та милосердя, формування гуманного світогляду. Діти вчаться бачити людину, а не її порушення. Інклюзія в освітніх закладах дає змогу зрозуміти потреби й здібності усіх учнів, забезпечує відображення істинного розмаїття громади», — підкреслила пані Лариса.
Вигравши грант від ПРООН, освітяни Мирнограду відчули, що їхні ініціативи є кому підтримувати і є кому користуватися ними. Пані Лариса також розповіла, що вони планують розробляти також й інші проєкти для розвитку інклюзивної освіти у місті.
Матеріал підготовлений у межах проєкту «Підсилення потенціалу ОГС у здійсненні аналізу, моніторингу та оцінки громадських ініціатив та поширення кращих практик», що реалізується ГО «Точка доступу» в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Розвиток інструментів локальної демократії
Підтримка та ментерство новостворених орагнізацій
Громадянська освіта є необхідною для надання можливості мешканцям сприяти позитивним змінам у своїх місцевих громадах.
У цій брошурі читач зможе дізнатися про кроки, які здійснювали учасники проєкту, яких результатів змогли досягнути, а також з якими складнощами стикнулися активісти. Сподіваємось, що наведені приклади допоможуть іншим активістам впроваджувати зміни у своїх громадах.