Громадська організація «Точка доступу» першою розпочала готувати місцеві громади до євроінтеграції. Експертка проєкту Альона Доля пояснює, чому саме громади стають ключовими майданчиками змін, які кроки можуть зробити органи місцевого самоврядування у співпраці з громадськістю вже сьогодні, і що варто перейняти з польського досвіду.
Як народилася ідея проєкту з підготовки громад до євроінтеграції?
Я почну з історії цього проєкту. І відразу хочу наголосити: він народився не вчора і навіть не рік тому. Його витоки сягають далекого 2006 року, коли розпочалася співпраця з нашими польськими партнерами. Тоді, у 2006-му, ми вперше як Фундація локальних ініціатив Донеччини та Донецька обласна організація ВГО «Комітет виборців України» разом із представниками українських громад вирушили до Польщі. Ми побачили, як живе країна після вступу до Євросоюзу, як налагоджується співпраця між владою та громадськістю. Саме цей досвід надихнув нас започаткувати подібні проєкти в Україні.
Вже в 2007 році стартував перший із них – «Прозоре самоврядування шляхом до євроінтеграції». Протягом наступних років ми реалізовували низку ініціатив, змінюючи окремі акценти, але незмінним залишалося головне: впровадження європейських стандартів належного врядування, розвиток взаємодії між владою і громадськістю, залучення мешканців до життя своїх громад та прийняття рішень.
Ці проєкти успішно втілювалися на території Донецької та Луганської областей, і до 2015 року ми продовжували співпрацю з польськими партнерами. Зрозуміло, що з часом можливості возити представників місцевого самоврядування Донеччини на ознайомчі візити до Польщі зникли. Але головне – ця діяльність розпочалася ще у 2006-му, а ми завжди першими намагалися ці європейські цінності впроваджувати у Донецькій області.
Чому проєкт «Українські громади на шляху до євроінтеграції» є важливим для громад?
Проєкт у своєму оновленому форматі дав можливість продовжити співпрацю з польськими партнерами, зокрема. – з Фондом «Освіта для демократії».. Це був вже 2023 рік, час повномасштабного вторгнення. Тоді я працювала з Верховною Радою, і ми активно проводили навчання для апарату парламенту, секретаріатів комітетів та помічників щодо питань євроінтеграції, приведення законодавства у відповідність до європейських норм. Ми з Світланою Ткаченко, на той час як члени правління ГО «Точка доступу», мали можливість відвідати наших польських партнерів для відновлення співпраці. Під час обговорення з польськими партнерами постало питання: що саме можна зробити на локальному рівні – для українських громад? Адже саме з них має починатися євроінтеграція. На загальнонаціональному рівні відбувалося дуже багато: працював уряд, парламент, запускалися реформи. Але з громадами системної роботи практично не було.
Так і сформувалася ідея проєкту: продовжити діяльність, розпочату ще багато років тому, і зосередитися на невеликих громадах, особливо прифронтових. Адже саме там люди часто вмотивованіші, і, як показує наш досвід, у малих громадах результату можна досягти швидше й ефективніше. У підсумку так і був створений цей проєкт. Його перша частина вже реалізована і, як показав цей досвід, у невеликих громадах можна досягти значних результатів.
Як Ви вважаєте, чому саме громади повинні стати першими майданчиками для впровадження європейських стандартів?
Ми свідомо фокусуємо роботу на невеликих громадах. У великих містах завжди є більше ресурсів і можливостей, а от у маленьких громадах, особливо прифронтових із населенням 5–10 тисяч, часто бракує і ресурсів, і навіть елементарного інформування. Саме тому ми радо допомагаємо їм розвиватися і творити зміни. І коли бачимо ці зміни на власні очі, розуміємо, що маємо у цьому й свій внесок — це надихає рухатися далі.
Громади є базовою основою будь-якої держави, і тому саме вони повинні стати першими майданчиками для впровадження європейських стандартів. На рівні уряду чи парламенту процеси і так відбуваються активно, а от на місцях не завжди навіть доходить базова інформація.
Під час реалізації проєкту «Українські громади на шляху до євроінтеграції» гостроти не відчувалося. Вже на перших тренінгах було розуміння: далеко не всі учасники обізнані, що саме означають євроінтеграційні процеси в Україні. Багато хто не пов’язує події 2014 року з тим, що відбувається зараз. А між тим, нам необхідно думати про майбутнє: щоб вступити до ЄС, країна має пройти шлях референдумів, і саме люди в громадах вирішуватимуть це своїм голосом. Вони повинні чітко розуміти, що таке Європейський Союз і що означає інтеграція до нього.
Є й інший важливий аспект. У невеликих громадах досі існує чимало міфів і «страшилок» про Європу та європейські стандарти. Це наслідки інформаційних вкидів, які роками працювали проти нашої євроінтеграції. І чимало людей і досі думають: «А навіщо нам та Європа? Ми й так жили – і будемо жити». Саме для подолання цих стереотипів і потрібна системна робота з громадами.
Які конкретні кроки органи місцевого самоврядування вже сьогодні можуть зробити, щоб підготуватися до процесу інтеграції в ЄС?
Розібратися в законодавстві та відстежувати зміни. Вивчати чинні закони й акти, що вже адаптовані або адаптуються до права ЄС, розуміти, які зміни торкнуться громади, і які місцеві рішення/положення доведеться ухвалювати з часом.
Готувати кадри й будувати спроможність. Є кадровий дефіцит, особливо у невеликих громадах. Потрібні фахівці, які вміють планувати, писати проєкти, управляти грантами та готуватися до залучення європейських коштів.
Призначити координатора/команду з євроінтеграції. Навіть одна відповідальна особа, яка зводить інформацію, веде календар змін, готує брифінги для керівництва і структурних підрозділів, уже дає відчутний ефект.
Розвивати культуру громадської участі. Використовувати як формальні інструменти (законодавчо визначені), так і неформальні — наприклад, клуби громадського діалогу (практика проєкту «Українські громади на шляху до євроінтеграції» і наші попередні ініціативи 2012–2014 рр.). Влада й мешканці мають спільно вирішувати питання.
Стратегічне планування за стандартами ЄС. Будувати стратегії не «для галочки», а за логікою циклу публічної політики: аналіз потреб → співучасть → ухвалення → реалізація → моніторинг і корекція. Документи місцевої політики мають бути реалістичними і виконуваними.
Комунікація про ЄС — уже зараз. Запускати інформаційні кампанії в громаді, створювати євроінтеграційні ради при ОМС, регулярно пояснювати, що саме відбувається і чому. Це знімає упередження та міфи, підвищує довіру й готує людей до майбутніх рішень (зокрема, до можливих референдумів).
Просвіта та деміфологізація. На тренінгах ми бачили, що частина людей не поєднує події 2014 року з нинішніми процесами і не розуміє суті інтеграції. Потрібні прості пояснення «що і як», розбір найпоширеніших «страшилок» про Європу.
Вчитися у тих, хто вже робить. Вивчати досвід українських громад, що активно інтегруються до європейського простору: які проєкти реалізують, з ким партнеряться (міста-побратими), як залучають міжнародні кошти. Брати краще й адаптувати під свої умови.
Зокрема, вже цього тижня громада може зробити перші конкретні кроки: призначити координатора з євроінтеграції та затвердити просту «дорожню карту» на найближчі 90 днів, провести внутрішній брифінг для керівників підрозділів, щоб пояснити, які зміни в законодавстві відбуваються і як вони торкнуться громади. А ще – оголосити першу відкриту зустріч або клуб діалогу з мешканцями, присвячений євроінтеграції та найпоширенішим міфам навколо неї.
Під час вебінару в межах проєкту Ви наголошували на важливості конструктивного діалогу між владою, бізнесом і громадськістю. Які механізми чи інструменти допомагають зробити цей діалог дієвим?
Так, я завжди наголошую на важливості конструктивного діалогу між владою, бізнесом і громадськістю. Є чимало інструментів – як формальних, так і неформальних. Але найважливіше – це створити майданчик, де люди можуть зібратися й відкрито обговорювати проблеми громади. Не так принципово, як він називатиметься – головне, щоб він працював.
Звісно, спершу на такі зустрічі приходять кілька людей. Потім – десятки. Ключ у тому, щоб розмова не зводилася лише до «випускання пари». Кожне засідання має завершуватися конкретними пропозиціями – від влади, бізнесу, громадськості. Наприклад, якщо говоримо про стан освіти в громаді, то важливо не тільки висловити думки, а й виробити маленькі, реальні кроки, які допоможуть змінити ситуацію.
Наш досвід показує: саме неформальні діалогові майданчики приживаються найкраще. Формальні громадські ради, на жаль, у багатьох громадах існували лише «на папері», тоді як живий майданчик для спілкування й ухвалення рішень реально працює. Гарний приклад – Пирятин. Там усе почалося з «Клубу громадського діалогу», а згодом виросло у справжній Центр громадського діалогу. Це стало постійним місцем, де громада обговорювала й вирішувала актуальні проблеми. І цей центр працював ще до повномасштабного вторгнення. Подібні Клуби громадського діалогу започаткували і деякі громади в проєкті «Українські громади на шляху до євроінтеграції». Вірю, що доля цих майданчиків також буде успішною.
Учасники проєкту мали можливість переймати досвід польських громад. Як Ви вважаєте, які головні уроки польського досвіду можуть стати корисними для України сьогодні?
Польський досвід справді важливий, але варто чесно сказати: сьогодні в Україні теж накопичено чимало власних практик, якими ми могли б ділитися навіть із нашими партнерами. Наприклад, у 2014–2015 роках ми їздили до Польщі і проводили навчання для їхніх органів місцевого самоврядування. Тож це вже давно двосторонній обмін. Водночас є сфера, де нам справді варто брати приклад із Польщі, – це планування та стратегічний розвиток. Польські органи місцевого самоврядування мають сильні команди фахівців, які професійно формують політику, готують якісні стратегії та вміють залучати ресурси. Саме цьому нам варто вчитися найбільше.
Щодо інших аспектів – діалогові майданчики, громадянська участь, розвиток проєктів – у нас є не менш важливий досвід, а подекуди навіть багатший. Ба більше, українські громади, які пройшли через війну, показали неймовірний рівень згуртованості та взаємодії між владою і громадськістю. Особливо в перші місяці повномасштабного вторгнення ця взаємодія працювала на максимум, і саме завдяки цьому громади вистояли у кризових умовах. Тож головний урок, який варто перейняти від Польщі, – це культура стратегічного планування і вміння працювати з ресурсами. В усьому іншому ми вже маємо чимало власних напрацювань і навіть можемо ділитися ними з нашими європейськими партнерами.
Євроінтеграція України починається з громад. Невеликі, особливо прифронтові громади, демонструють, як можна поєднувати європейські стандарти з локальними реаліями. Саме завдяки системній роботі, комунікації, просвіті, залученню громадськості та стратегічному плануванню, які активно впроваджує громадська організація «Точка доступу», ці громади стають фундаментом успішної інтеграції України в ЄС.