Враховуючи проведення реформи децентралізації в Україні, роль громад та можливості їх участі в місцевому самоврядуванні зростає з геометричною прогресією. У розвинених країнах, існують різноманітні практики участі членів громади у вирішенні місцевих справ та безпосередньої участі в місцевому самоврядуванні. Україна стоїть на шляху демократичних трансформацій і поступово будує сильне та активне громадянське суспільство. Одна з основних задач на цьому шляху – співпраця громадян з владою задля вирішення нагальних питань, як національного, так і місцевого значення, яка може бути реалізована шляхом запровадження безпосередніх форм участі громадян у місцевому самоврядуванні. Саме тому питання участі громадян в прийнятті рішень на місцевому рівні актуальне.
Громадська організація «Точка доступу», в рамках проекту ГС «Форум НДО в Україна» за підтримки Посольства Великої Британії в Україні, проводить освітню програму для представників громадськості та влади. Зокрема, низка подібних тренінгів вже пройшла за програмою тренера Павла Пущенка. Чому ж питання взаємодії влади та громадськості є настільки важливим? Які аспекти необхідно враховувати аби цей процес був вдалим? Із цими питаннями ми звернулись до Павла Пущенка.
– Фокус взаємодії представників громадських орагіназцій, волонтерів, активістів із владоою має базуватись на тому, що у всіх – єдина мета. Мета – розбудова сильної місцевої громади. При цьому необхідно враховувати той факт, що в кожного існує своє бачення. Скажімо, влада може мати своє бачення, як це робити, громадськість – своє. І треба поєднувати ці речі, знаходити компроміси між собою. Тоді буде досягатись найкращий результат для громади, тоді буде синергія. Влада має залучати громадськість до вирішення місцевих проблем, бо треба завжди пам’ятати про дуже важливий принцип “не треба для нас без нас”. Та сама порада і громадським діячам, якщо ви щось робите для людей, то, перш ніж починати щось робити, ви маєте спочатку їх запитати – що ви хочете у цьому парку бачити? Яким має бути майданчик дитячий? Зараз у нас в громадах з’являються гроші. Особливо, в громадах, які об’єднались. З’являється більше можливостей, змінюється обличчя населених пунктів. Тут дуже важливо, щоб це було за участі людей, а не лише за баченням міського голови чи головного архітектора.
Трапляються випадки, коли влада намагається зробити фікцію консультацій з громадськістю, роблячи це через тих, з ким є компроміси чи НУО створені за їхньою ж ініціативою. Тоді у таких випадках, якою має бути поведінка тих громадських діячів, які реально працюють на запит громади?
– Якщо виникає подібна ситуація, то найкраще – все прописувати у нормативно-правових актах. За кордоном є хороші правила, по яким живе влада і громада. І от ці правила хороші треба впроваджувати в кожній громаді, в незалежності від того – сьогодні один мер, одні депутати, завтра інші. Правила мають бути правилами для всіх. Хороші, правильні, з можливістю залучення представників різних груп. І так само про місцеві ініціативи, коли ми говоримо, про порядок консультацій з громадськістю, про громадські ради або про будь-які інші механізми, ми маємо говорити, виходячи з того, що має бути правильно прописане положення роботи цих механізмів, де будуть враховані всі моменти, і у влади не буде можливості маніпуляції взагалі цими інструментами.
Поки не всі громади прийняли ці статути, але активно працюють над цим, відповідно, є якісь ризики. То все ж таки – як можна їх уникнути за умов, коли статуту ще немає? Які є ваші рекомендації?
– Якщо немає статуту, але є потреба у співпраці, то необхідно приймати положення про певну процедуру. Наприклад, положення про місцеві ініціативи, або положення про бюджет участі, тощо. Це процедура залучення громадян, яку можна прописати в положенні не чекаючи статуту. Є окремі процедури, як громадські слухання, які потребують обов’язково наявності статуту. Але є більшість таких, що можна приймати без статуту територіальної громади, і це вже можна робити прямо зараз, прямо сьогодні.
Чому владі необхідна взаємодіяти з громадкістю. Які ключові посили треба їм усвідомлювати?
Мені здається, що перш за все це інвестиційна привабливість будь-якого міста. Ви знаєте, що, коли будь-який серйозний інвестор заходить на якусь територію, він дивиться на зовнішню оцінку міста. І там багато критеріїв є. Окрім критеріїв, скажімо, бізнес-доступності, так само є критерії, наприклад, відкритості міста, доступності міста, доступності громадян до влади. І ці всі індекси постійно вимірюються. Є відповідні рейтинги, які постійно оприлюднюються. По друге, коли влада залучає громадян до ухвалення рішень, рейтинг міста росте. Це очевидно сприяє тому, що і місто стає більш привабливішим для зовнішнього світу. Це дуже важливий аргумент для місцевої влади.
Які зміни в процесі взаємодії влади та громадськості ви помічаєте тут, на Донеччині та Луганщині?
– Справа в тому, що влада поступово усвідомлює необхідність приймати нормативно-правові акти, які регламентують залучення громадян. Тобто є рух в цьому напрямку. Що стосується людей, мені здається тут дві поцизії. Перша – ще мала освідченість багатьох активістів в тому, що такі механізми є і як їх треба використовувати. Друге – має бути навчання як представників громадськості, так і влади – як використовувати ті механізми, бо може бути дуже прекрасний статут, можуть бути прекрасні положення, але про них мало хто буде знати, і ніхто ними не буде користуватися. Тому тут ще треба дуже величезний компонент просвітницької та навчальної роботи.
Я так собі розумію, що асортимент інструментів локальної демократії доволі широкий. Але якість з них використовують частіше, а іншими – взагалі можуть не користатись. Тобто як організувати громадські слухання, – знаємо та робимо. В той час як зорганізувати громадську експертизу – з цим важче. У чому ж проблема?
– Тут питання фаховості. Провести громадську експертизу, або ініціювати проект рішення тут уже треба певний рівень експертності. Тобто, щоб все зробити треба бути, принаймні, громадським аналітиком або експертом або розбиратися в цих питаннях, про які ти говориш. Це інший рівень співпраці, тому треба вдосконалювати і свої професійні навички громадським активістам і застосовувати ці механізми.